Ежен Іонеско "Етюд для чотирьох"

Сценічна реалізація «Етюду для чотирьох» Ежена Іонеско засновується на імпровізаційній моделі акторського існування в межах наперед визначеної та заздалегідь зафіксованої схеми, що вибудовується відповідно до режисерського тлумачення театру акторів-маріонеток. Суперечливі діалоги персонажів п’єси на абстрактні та сміхотливо-безґлузді теми через парадокси та повторення відтворюють структуру повсякденної, а подекуди і вихолощеної вченої дискусійності з погляду іронічного спостерігача. Театр Іонеско, згідно з його власною характеристикою, це «театр насмішки», персонажі якого ні трагічні, ні комічні, а просто смішні. Закладена в тексті п’єси ідея блазнювання у тексті вистави виражається через створення образів серйозних сміхотунів, персонажів, які навсправжки вміють клеїти дурня. Отже, актори, ознайомившись із умовною структурою-схемою сценічного існування, створюють відповідно до частково наміченого уявою та частково заданого персонажем-режисером ритму непсихологічний, позбавлений будь-яких «метафізичних коренів» сценічний образ, використовуючи графічно-пластично-голосові ресурси різних рівнів, моделюючи чи радше вигадуючи таким чином умовну театральну «реальність» як власне трактування літературної «реальності» п’єси Ежена Іонеско.